Хто має трудності із прощенням, той нехай спочатку зверне увагу на свою пам’ять.
Дорогі браття і сестри, у цю 11 неділю Церква закликає нас пригадати важливість Прощення у житті віруючого християнина.
Прощення для віруючих людей – це найперше Божий дар. Деколи людина хибно думає, що саме вона є володарем прощення. Не раз ми підкреслюємо це висловом: простив із цілого серця, або ж кажемо: «Простив від себе».
Таке прощення існує серед простих людей, навіть і невіруючих, і воно також є корисним. От лишень видається досить зверхнім і мало проявляється в ньому любов.
Християни мають інший підхід щодо Любові і все, що окреслює її. Любов розуміється, як дар від самого Бога. І той, хто любить, той обдаровує іншого Божим даром.
Тому серед двох віруючих є завжди присутній Бог. Ми називаємось віруючими, бо визнаємо присутність Бога серед нас. Віруємо не тільки у Його присутність, але ще й в те, що Він нас навчав. Наш Бог вчить нас любити, робити добро і прощати. Як показано це в притчі, так і в нашому житті Бог перший, хто показує Свою любов серед нас. Апостол Іван у своєму листі пише: «Любов же полягає не в тому, що ми полюбили Бога, а що Він полюбив нас і послав Сина свого – примирення за гріхи наші» (1 Ів 4,10). І продовжує: «Любі, коли Бог так полюбив нас, то й ми повинні один одного любити».Серед віруючих людей взагалі не існує трудності в тому, хто перший має прощати, бо Христос першим простив, а ми лише повторюємо за Ним.
Ми насамперед маємо продовжувати те, що почав Ісус, любити так, як Він полюбив нас і прощати також. Щоб повірити в це і виконати це потрібно пізнавати Євангеліє, тобто науку Нашого Учителя, пам’ятати про Нього завжди, особливо тоді, коли ми повинні зробити вибір щодо прощення, щодо любові до нашого ближнього. Той, хто пам’ятає про Бога, той не згадує зло.
Святі отці говорили: якщо хочеш уникнути осуду людини, часто думай про свої гріхи. Чи так воно є? А хіба добре згадувати свої гріхи? Це ж соромно? Соромно буває тоді, коли вони є твоїми гріхами, а коли ти їх відрікся і змінив своє життя, то по-перше: це вже не твої гріхи, а лише сторінка історії твого життя, а по-друге: якщо згадувати, то всю правду. Потрібно пригадати не лише гріх. Обов’язково потрібно згадати про прощення цього гріха.
Трудність для багатьох християн є в тому, що вони більше пам’ятають факт самого гріха і його наслідки, ніж факт прощення і його наслідки. Саме тому після сповіді-покаяння дехто далі перебуває у смутку.Хто має трудність усвідомити прощення, бо тягар гріха настільки впливає на людину, той забуває радіти від дару прощення.
Цим можна також пояснити: чому нам деколи важко простити? Може бути те, що ми мало оцінили прощення, яке було дароване нам. А ще гірше стається, коли Бог простив, а ми самі собі не простили, тобто ми просто не пережили це у глибині нашої душі і не відпустили гріх із свого серця, затримали Його. Коли гріх є затриманий, тоді він і панує над людиною далі, і вона буде не в силі вже радіти добром, тим більше, його поширювати.
Кожна наша провина, кожний наш гріх – для нас це має бути великий духовний досвід, хоч і гіркий досвід. Якщо ми байдуже махнули рукою на наші гріхи, навіть на найменші, то ми зробили перший крок до невміння прощати. Через байдужість, егоїстичність, гордість ми можемо втратити можливість навчитися прощати, і врешті насолодитися почуттям, що ти є прощений.Ти прощений! Якщо ти це глибоко відчуєш у своїй душі, то це забути, приховати неможливо. Із прощенням ти здобуваєш свободу, відновлюєш розірвані стосунки довіри, починаєш надіятися на краще. З прощення починається нова сторінка життя! Саме тому, простити іншій людині – це дозволити їй відчути те, що відчув ти, але: якщо ти це відчув.
Простити – це дарувати свободу іншому, але: якщо ти її оцінив сам, коли тобі було прощено.
Простити – це дарувати глибоку радість і щастя, звичайно, якщо ти пережив ці прекрасні почуття.
Простити – це відновити пам’ять події, яка сталася з тобою в минулому, а тепер вона повторюється в теперішньому. Цього разу це буде по-іншому: цього разу ти будеш ділитися із тим, що ти отримав. але це станеться тоді, коли захочеш повторити те, що для тебе раніше зробив Бог.
Висновок притчі, що всьому може бути кінець і прощенню також. Прийде час, коли потрібно буде спокутувати все, що не було нам прощено, бо ми у свою чергу затримали щось комусь.
«Отак і мій Отець Небесний буде чинити вам, якщо кожний з вас не прощатиме братові своєму з серця свого». Не подумаймо, що це якесь залякування, це просто реальність, яка вже для деяких стала відчутна тут, на землі.
